Рушники

Обереги України

    

До Різдва готуються довго і ретельно. Це єдиний привід, коли навіть найскупіші люди щедро витрачаються на подарунки рідним та близьким. Вулиці і будинки перетворюються на строкаті святкові атрибути зимового свята.

Майже жодна родина на всій планеті в ці дні не обходиться без прикрашеної новорічної ялинки. Так повелося здавна.

За деякими достовірними даними, перші різдвяні ялинки з’явилися в Німеччині у VІІІ столітті. Однак людство не відразу стало прикрашати це дерево. Та й у дім ялинка прийшла не відразу.

Традиція ставити і прикрашати в домі зрубані ялинки з’явилася дев’ятьма століттями пізніше. А спочатку усе було з точністю до навпаки. Різдво в Німеччині відзначалося саджанням молодих ялин.

Перше згадування про ялину пов’язане  з ченцем Святим Боніфацієм. Боніфацій читав друїдам проповідь про Різдво. Щоб переконати ідолопоклонників, що дуб не є священним і недоторканним деревом, він зрубав один з дубів. Коли зрубаний дуб падав, він повалив на своєму шляху усі дерева, крім молодої ялинки. Боніфацій представив виживання ялини як диво і вигукнув: «Хай буде це дерево деревом Христа!» Так ялина стала священним деревом Христа, пов’язаним з його народженням.

Тим часом трактування дерева як символу життя – традиція, давніша ніж християнство, і не належить до якоїсь певної релігії.

Задовго до того, як люди почали святкувати Різдво, жителі Древнього Єгипту в грудні, у найкоротший день року, приносили зелені пальмові гілки в свої домівки як символ перемоги життя над смертю. Римляни на честь бога землеробства прикрашали будинки зеленим листям під час зимового свята Сатурналій. Жреці-друїди вішали на дубові гілки золоті яблука під час свята зимового сонцестояння. У середні віки вічнозелене дерево з червоними яблуками було символом свята Адама і Єви, що відзначалося 24 грудня.

Але повернімося в Німеччину. Вже 1561 року були встановленні обмеження: у Різдво в домі може стояти тільки одна ялинка.

У ХVІІ столітті Різдвяна ялинка вже була розповсюдженим атрибутом Різдва в Німеччині і скандинавських країнах. На той час ялинка прикрашалася фігурками й квітами, вирізаними з кольорового паперу, яблуками, вафлями, позолоченими прикрасами, цукром. Сама традиція наряджати ялинку пов’язана з райським деревом, обвішаним яблуками.

Успіх Різдвяної ялинки в протестантських країнах був чималим завдяки легенді про те, що сам Мартін Лютер започаткував традицію запалювати на ній на Різдво свічки. Одного разу ввечері він ішов додому, складаючи проповідь. Мерехтіння зірок у верховіттях ялин вселило йому благоговіння. Щоб продемонструвати цю чудову картину своїм рідним, він поставив ялинку в головній кімнаті, приладнав на її гілках свічки й запалив їх.

Однак такий вантаж був, безумовно, занадто важкий для дерева, тому німецькі склодуви почали виготовляти порожнисті скляні ялинкові іграшки, щоб замінити фрукти й інші громіздкі прикраси.

Своєю популярністю в Англії Різдвяна ялинка зобов’язана німецькому принцу Альбертові, чоловіку королеви Вікторії.

У XVII столітті німецькі  імігранти привезли традицію Різдвяної ялинки в Америку.

Перші вуличні Різдвяні ялинки з електричними гірляндами з’явилися у Фінляндії тільки в 1906 році.

 Найпоетичнішим різдвяно-новорічним дійством було колядування. Воно тривало від Різдва до старого Нового року, а подекуди й до Водохрещ. Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно парубки. Вони заздалегідь вибирали ватагу, міхоношу, «кіз», «пастуха з пугою» тощо. На них, як і личить світлоносцям, осяйне вбрання. Свитки розшиті узорами, хмеликами помережені. На грудях у кожного променіє образ сонця, на спині квітує триєдине дерево життя. На шапках у колядників – променисті зорі.  Кожен в руці має храмовидну палицю з чотирма дзвониками. У ритм ходи чи співу вони мелодійно видзвонюють небесними переливами. Над усією ватагою сяє восьмипроменева зоря, яку тримає сам Коляда – ватажок колядників. Її він повсюдно засвічує, особливо у темряві, виповідуючи з цим з’яву красного Світила у новому літі. Міх у Міхоноші всіяний зорями. В нього не тільки складаються дари, а й звідтіль посилається, провіщається доля господареві та його родині.

Колядники підперезані червоними пасами, їхня хода і дії як провісників світла величні й урочисті, піднесені й гречні. Заходячи на подвір’я, колядники починали виставу з пісень-колядок та жартівливих сценок.

Коляда веде дійство. Всевід провіщає прихід на землю космічних сил і енергій. Його слово стосується і пресвітлого свята, і господаря прекрасного. Звіздар провіщає долю не тільки на нове літо, а й на все життя. Маланка дає лад у хаті й на землі і співає відповідно до сюжету в однойменній Щедрівці. Промінь Сонця, котрий переорює ново літні перелоги, уособлює золото лемішний плуг. За ним ходить Орач у всьому білому. Він же й Сівач, якому завжди допомагає Маланка-Біланка. Образ родючості втілено в зоряній, життєносній Козі, що витанцьовує. Саме як родюча сила вона зображена на двоконічних горщиках трипільської культури.

Вважалося, що чим більше колядників одвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.  Віршувальників намагалися відповідно ощедрити.

Традиційним вкраїнським символом на Новий рік була не зелена ялинка, а Дідух!

Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетеними соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб Дідух вмів стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки Дідуха – а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгладжувались, - обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка.

Слово Дідух має давнє коріння. Неважко здогадатися, що мова йде про дух діда, чи дідівський дух – символічних репрезентаторів родоводу. Традиційно в нашого народу був розвинений високий культ пращурів. У кожній родині поіменно знали й відповідно шанували до сьомого коліна всіх попередників. Вважалося, що духи предків постійно контактують з родиною, допомагають о господарській діяльності, сприяють родючості ниви, оберігають збіжжя од пожеж, повеней, градобою, стежать щоб у родині був лад і спокій. Тому в давнину, чотири рази на рік, влаштовували сімейну «вечерю для дідів», на яку запрошували душі всіх свої попередників. Для неї готували спеціальні обрядові страви – коливо та кутю, що вважалися їжею богів.

Його присутність привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, Дідух був покровителем роду, своєрідним богом духів усіх, хто відійшов од родини, через нього здійснювався духовний зв’язок між предками і нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій – поважали старших, берегли пам'ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, - то духи предків, освячені поважним Дідухом, оберігали родину від злих і нечистих сил.

На сьогодні обряди, пов’язані з Дідухом, майже втрачені.

Особлива роль належала хатнім прикрасам. Напередодні Різдва виготовляли «голубці» у вигляді птахів, павуків. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори і просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась  в давніх із небесним світилом – Сонцем.

Як відгомін давнього новорічного ритуалу до нашого часу зберігся звичай усвятковувати вікна. Прикраси робили з соломи. Виготовляли різноманітні ромбики, кубики і вставляли їх у вікна. Такі прикраси створювали особливий новорічний настрій. Біля вікон чіпляли хрестики, як оберіг від нечистої сили.

6 січня – Свят-вечір, багатий вечір, багата кутя, Вілія.

Це одне з найурочистіших свят. Його відзначають напередодні Різдва.

Зі свят-вечором пов'язаний обряд приготування куті та одинадцяти пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, пироги з квасолею, капустою, картопля та узвар.

Кутя неодмінно має стояти в новому горщику протягом усіх свят. На місці, де мала стояти кутя,-на покуті-раніше робили кубельце з сіна. В нього і ставили горщик, прикривши хлібом з дрібкою солі. По закінченні свят частину сіна віддавали тваринам, а решту тримали для кубел, де мали нестися кури.

Як тільки на небосхилі з’являється перша вечірня зірка, всією родиною сідали за, як казали, багатий стіл. Він дійсно був багатим – з дванадцяти різноманітних страв, а звідси і назва «Багата кутя» чи «багатий свят-вечір».

Першим займав місце господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагалися не виходити з-за столу, розмовляли тихцем. Глава сімейства пропонував пом’янути покійників і запросити їх до свят-вечора.  Слідом за господарем виголошували молитву всі присутні.

7 січня - Різдво  

Одне з найбільших релігійних свят. З ним пов’язують народження Ісуса Христа.

Як стверджує християнське вчення, діва Марія, прийшовши до Віфлієма, народила сина і сповила в яслах. Від того, червоний кут, в якому тримають кубельце з кутею та узваром, в народі називають «яслами». Власне, кутя з узваром є своєрідною ознакою смерті Христа, тому при поминках обов’язково готують цю страву, і її ще називають «четвертою страшною кутею».

З початком Різдва вже можна було вживати скоромину. Власне до цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв.

По полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати.

Якщо на Різдво сонячний день – дорід на хліб

На Різдво іде сніг – заврожаїться озимина

Зелене Різдво – білий Великдень

8 січня – Богородиця

На Богородицю відвідували Бабів, які помогають у пологах, справляють панахиди по померлих.

13 січня – Меланки, щедра кутя

Зранку починали готувати другу обрядову кутю – щедру. На відміну від багатої, її можна було заправляти скороминою. Кутю також ставили на покуть, дотримуючись попередніх обрядів. Пекли млинці із салом, готували пироги, вареники. Звечора і до півночі оселі обходили щедрувальники. Дівчата гадали.

Якщо на Меланії відлига, то чекати теплого літа.

Зоряне небо – добре нестимуться кури

Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових і доброго медозбору

Сильний мороз і сніг – на врожай хліба

14 січня – Новий старий рік, Василя

За євангельським вченням, у  цей день Христові зробили  « обрізання» ,а тому намагалися нічого не різати. На Новий рік припадає свято Василя, який вважається покровителем землеробства.

17 січня – Богоявлення, або бабин вечір.

Кроплять хати свяченою водою.

18 січня – Голодна кутя, голодний свят-вечір

Готують третю й останню кутю свят. Називається вона голодною тому, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди не їли. Власне це був останній день колядок.

19 січня – Водохрещі, Йордана

Це третє і завершальне велике свято. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду.

Віддавна